Теорія:

Сенсорні системи — спеціалізовані органи чуття, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього та внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів: зору, слуху, смаку, нюху, дотику та рівноваги.

Показники органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ.

Починається сенсорна система з рецепторів — чутливих клітин, що сприймають та перетворюють різні види енергії (світлову, хімічну, механічну) на нервові імпульси.

По нервових волокнах (провідникових шляхах) через підкіркові центри ці імпульси надходять до нервових центрів кори півкуль, де і відбувається аналіз та синтез збудження і формування відповідної реакції.

Загальною властивістю сенсорних систем є їхня здатність пристосувати рівень чутливості до інтенсивності подразника — сили дії. Цю властивість називають адаптацією.

Органи чуття є периферичними частинами аналізаторів.

Сенсорні системи кодують чотири аспекти стимулу:

• тип (модальність);
• інтенсивність;
• положення;
• тривалість.

Рецептори є чутливими до відповідних типів стимулів. Наприклад, механорецептори найбільше відповідають на дотикові стимули.

Рецептори надсилають потенціали дії у певній послідовності для сигналізування про інтенсивність стимулу (наприклад, наскільки голосним є звук).

Положення рецептора на тілі чи у тілі, який стимулюється, дає інформацію мозку про положення стимулу.

Око — орган зору, розміщений в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок:

• зовнішньої — щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (до неї прикріплюються м'язи, які рухають око);
• середньої — судинної, яка пронизана густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку;
• внутрішньої — сітківки, в якій розміщені рецептори ока — палички і колбочки, де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку. 

Вухо — орган слуху, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Людина спроможна визначити напрямок звуку, його висоту, тембр та силу. Зі слухом пов'язане мовне спілкування.

  Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа і складається з трьох основних відділів: зовнішнього вуха, середнього та внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

  Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги забезпечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і напівколових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються. Виникають нервові імпульси, які проходять по нервових шляхах у середніх мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контролю рівноваги положення тіла забезпечується прямоходіння.

  Нюх — це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів нервові імпульси передаються у проміжний мозок, потім у лобну долю кори, де відбувається аналіз речовин, що вдихаються.

Смак — це сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика — сосочків, на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і проходження процесу травлення в цілому.

  Дотик — це сприйняття форми, розміру, щільності, температури різних предметів. У слизових оболонках шкіри містяться дотикові рецептори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальцях та на долонях. Користуючись дотиком, людина може визначити фізичні властивості предметів, такі, як форма, твердість, м'якість, характер поверхні, тепло або холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.

  Діяльність сенсорних систем відображає зовнішній матеріальний світ, що дає змогу людині не тільки пристосуватися до навколишнього середовища, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище.