1. Утвердження демократії в Афінах за Перикла

Більша частина цього періоду припадає на правління Перикла, видатного державного діяча, людини передових поглядів, яка мала чудову освіту. Попри своє знатне походження, Перикл з роду Алкмеонидів став лідером демократів. Саме його діяльність під час правління (444-429 рр. до н. е.) сприяла піднесенню Афін.

У середині V ст. до н. е. Афіни перетворилися на квітучу державу. У цей час вони вступили в пору свого найвищого розвитку. Набув остаточного завершення демократичний устрій суспільства. Тому цей період справедливо називають «золотою добою» Афінської держави (479-431 рр. до н. е.). Він тривав від перемоги в битві при Платеях до початку Пелопоннеської війни й занепаду Афін.

Обдарований від природи, за промови, «подібні до блискавок Зевса», прозваний Олімпійцем, Перикл став першим стратегом Афінської держави, зосередивши у своїх руках величезну владу.

Він здійснив перетворення в інтересах демосу, насамперед бідноти. Перикл запровадив платню громадянам — державним посадовцям. Тепер найбідніші з афінян, фети, могли бути суддями і розпорядниками, отримуючи за це зарплату, без якої вони раніше не прагнули участі в державних справах. Перикл установив оплату відвідувань театру біднотою за державний кошт. Платили також за службу у війську.

Було змінено порядок призначення вищих урядовців — тепер майже на всі посади кандидатів обирали жеребкуванням. Так уникали навмисного проведення до влади бажаних аристократам політиків. Тільки на посади, які потребували здібностей, особливих знань чи моральних чеснот, обирали голосуванням, наприклад стратегів і скарбників.

Завдяки діяльності Перикла в Афінах остаточно сформувався демократичний устрій держави. Це була найпередовіша форма влади в умовах рабовласницького ладу.

Вищим державним органом в Афінах стали Народні збори — еклесія; у них брали участь усі громадяни віком понад 20 років. Будь-хто мав право внести на зборах пропозицію чи законопроект, скаргу щодо порушення законів, яку відразу ж розглядали. Щодесять днів еклесія збиралася неподалік від Акрополя, а згодом — у зручнішому місці — театрі Діоніса.

На еклесіях: • оголошували війни та укладали мир; • заслуховували посланців від інших народів; • укладали угоди й союзи; • обирали вищих урядовців і вислуховували їхні звіти; • дарували й скасовували громадянські права.

Кожен громадянин міг особисто брати участь у державному управлінні. Таку форму державного ладу називають «прямою демократією».

Після Народних зборів найважливішим органом була Рада п'ятисот — буле. Рада діяла постійно, вирішуючи поточні державні справи, керуючи фінансовими справами й торгівлею, контролювала стан флоту й арсеналу, стежила за добробутом міста й роботою посадовців.

КОЛЕГІЯ — група урядовців, яка опікувалася окремими галузями державних справ — торговими, фінансовими, морськими. Колегії обирали щороку, вони звітували перед Народними зборами. Жоден урядовець не мав права бути обраним у колегії двічі поспіль.

АРСЕНАЛ — склад зброї.

МАЙНОВИЙ ЦЕНЗ — показник, який характеризує кількість майна, що належить певній особі.

Виконавча влада в державі була зосереджена в колегіях. Найвищою була колегія стратегів.

Стратеги відали справами війни і командування армії, військового суду, питаннями зовнішньої політики. Серед десяти стратегів один командував гоплітами, один — спорядженням флоту, один — охороною країни, два — охороною афінського порту Пірея, решта командувала армією в походах по черзі. Стратеги не підлягали щорічному звітові. Їхні дії обговорювали тільки в разі воєнної невдачі, підозри в зраді, звинувачення в крадіжці тощо. Судити стратегів мали Народні збори. 

Перший стратег фактично мав владу глави держави. У 444-429 рр. до н. е. (крім 430 р. до н. е.) Народні збори обирали на цю посаду Перикла.

Шляхом обрання призначали також інші колегії. Найдемократичнішою установою в Афінах був суд — геліея. Суд складався із 6000 громадян і поділявся на десять частин: 500 суддів у кожній і 1000 резервних суддів.

У результаті таких перетворень у державі було фактично скасовано майновий ценз між громадянами на політичні права. Громадянські права, згідно із законом Перикла, надавали тільки тим, чиї батьки були народжені в Афінах.

За Перикла казну Делоського союзу перевезли до Афін, а тут її використали як власні кошти. За ці гроші місто прикрасили новими громадськими спорудами надзвичайної краси. Зокрема, з ініціативи Перикла збудували архітектурний комплекс Акрополь, який перетворився на меморіал на честь перемоги над персами. Було споруджено зал для музичних і поетичних змагань — Одеон.

Афіни перетворилися на столицю еллінської культури й демократії.

2. Права та обов'язки громадянина

Політичний устрій Афінської держави спирався на активну участь в управлінні більшості народу — демосу. Цей устрій було створено на противагу олігархічним і аристократичним порядкам, які панували в інших грецьких містах-полісах.

Однак повні громадянські права в Афінах мала лише невелика частина населення. Це були чоловіки, які досягли 20-літнього віку. Крім того, для отримання громадянства треба було народитися в Афінах, володіти землею, і щоб обоє батьків походили з цього міста. Ні раби, ні метеки або жінки до афінського громадянства не належали. Згідно з цим законом, діти самого Перикла, народжені в його другому шлюбі з мілетянкою Аспазією, не були громадянами Афін. Таким чином, повними правами та привілеями громадянства користувалися тільки 20 % усього населення держави.

Усі громадяни пишалися високим званням і ревно дбали про інтереси держави. Багаті громадяни, які належали до п'ятсотмірників, мали виконати літургію — зробити для держави коштовний подарунок. Це могло бути зведення за власні кошти храму, театру або іншої громадської споруди. Можна було побудувати бойовий корабель і утримувати його команду. Такий обов'язок сприймали не як тягар, а вважали за честь. Грецький історик Фукідід писав, що громадян в Афінах шанували не за політичними поглядами, а за їхніми чеснотами та доброчесністю.

3. Негромадянське населення афінського полісу

Окрім громадян, в Афінах проживали численні особи, які не мали громадянських прав. Їх називали метеками. До цієї групи населення відносили тих, хто переселився до Афін з інших полісів, таких осіб, які не мали громадянами обох батьків, а також рабів, відпущених на волю. Не маючи громадянських прав, метеки не могли відвідувати Народні збори, їх не обирали на державні посади, не мали права володіти земельними ділянками поряд із містом. Для здобуття коштів метеки могли купувати або орендувати ремісничі майстерні, займатися торгівлею, лихварством.

Метеки становили більшість населення Афін: дві третини від загальної кількості населення міста. Звісно, трудовий внесок метеків у господарство полісу був найбільшим. Афіняни були зацікавлені в зростанні числа метеків, але не поспішали надавати їм пільги, які мали громадяни. Це примусило б їх поділитися з чужинцями своїми привілеями. Але метеки, навіть відсторонені від політичного та громадського життя полісу, все одно мали на нього значний вплив завдяки великій ролі, яку вони відігравали в ремісничому виробництві й торгівлі афінської держави.

4. Пелопоннеська війна

Часи найвищого розквіту держави стали для Афін передоднем державної катастрофи, глибокої кризи та занепаду. У 431 р. до н. е. в Елладі розпочалася Пелопоннеська війна між Афінами та Спартою, яка тривала протягом 27 років і мала трагічні наслідки для всього грецького народу.

Ця війна спалахнула через: • прагнення Афін до панування над усією Елладою; • намагання Спарти зупинити поширення демократії на держави Пелопоннесу; • протиборство між Афінами та Спартою за панівне становище над державами Еллади й Середземномор'я; • втручання персів у відносини між грецькими полісами, щоб спричинити розбрат.

Перси постійно втручалися в бойові дії між супротивниками, надаючи їм по черзі грошову допомогу. Таким чином персам удавалося тривалий час підтримувати ворожнечу, аж поки обидві держави вкрай не виснажили себе.

Пелопоннеська війна відбувалась у два етапи: 

1. Архідамова війна (431-421 рр. до н. е.); 
2. Декелейська війна (415-404 рр. до н. е.).

Переважаючи Спарту на морі, Афіни водночас майже удвічі поступалися ворогові в сухопутних військах.

Тривала й виснажлива боротьба між двома найсильнішими грецькими державами призвела до цілковитої воєнної поразки Афін, причиною якої була внутрішня слабкість афінської демократії. Сили держави були роз'єднані суперечками між політичними угрупованнями, ворожнечею між аристократією та демосом.

Такі суперечки призвели до вигнання або страти талановитих стратегів — Алківіада й Перикла-молодшого, сина видатного правителя. Сам Перикл помер від чуми, коли місто в 429 р. до н. е. обложили спартанці.

Утративши своїх політичних і військових лідерів, афіняни не змогли подолати політичної кризи. У місті панували лють і роздратованість демосу, який не розумів справжніх причин нещастя. У 404 р. до н. е. Афінська держава капітулювала. Пелопоннеська війна завершилася (було підписано «Нікієв мир»).

Спартанці встановили в місті олігархічне правління — «тиранію тридцяти», поставивши при владі найзнатніших аристократів. Переможці також були виснажені війною. Від Пелопоннеської війни найбільше виграла перська дипломатія, діями якої вдалося виснажити сили всіх грецьких держав.

Домашнє завдання: 

1.Переглянути відео 

2. Опрацювати матеріал підручника §31

3.Прочитайте текст, наведений вище